Годував собак на фронті й рятував побратимів: історія воїна “Осінь”
42-річний Володимир із Рівненщини, військовий із позивним “Осінь”, від початку повномасштабного вторгнення — у строю 104-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Добровільно пішов на фронт у перші дні війни, адже вже мав бойовий досвід і знав: його місце там, де найважче.
За його плечима — Бахмут, Донеччина, Запорізький напрямок, Куп’янськ. Це не просто точки на карті, а місця, де його рота тримала оборону й втрачала друзів.
Є речі, які треба носити всередині. Але скажу одне — ми стояли там, де інші не витримували. Ми не відступили, — каже воїн.
Попри розруху й щоденні бої, “Осінь” зберіг найважливіше — людяність. У зоні бойових дій він підгодовував 16 покинутих собак, яких залишили інші підрозділи.
У кожного є свій фронт. Мій — це не тільки ворог, а й усе живе, що поруч, — каже Володимир.
Володимир — батько двох синів: 9 та 18 років. Хоча з родиною не живе, з дітьми постійно на зв’язку. Вони пишаються батьком і знають, що їхній тато щодня боронить Україну. Він не будує далеких планів, лише мріє після війни жити в лісі, стати єгерем, доглядати тварин і мати власну хатину серед природи.
Мені не треба шуму. Я хочу хатинку в лісі. Природу. Тварин. Спокій. Мені більше не треба, — додає військовослужбовець.
Наприкінці розмови боєць звертається і до побратимів, і до цивільних:
Майбутнім бійцям скажу: терпіння. Бо служба — це обов’язок. І тільки віра в перемогу тримає. Цивільним — щоб не забували, що війна триває. Щоб допомагали. Бо хтось сидить у тилу — а хтось щодня стоїть на лінії. І повага має бути. Бо ми не заради зневаги воюємо, — каже “Осінь”.
