Рівненський військовий поділився історією запеклого бою в якому отримав поранення
Продовження серії розповідей нашого рівненського військового, Вовка да вінчі, Дмитра Деркача, з дозволу якого, ми публікуємо ці моторошні історії буденного життя українських захисників, які щодня відстоюють нашу свободу та можливість радіти життю, прокидатися та засинати у тиші, не боячись за свою безпеку та рідних.
Першу частину ми публікували раніше та готові висвітлити продовження цієї історії, що торкнеться всіх українців, які щодня несуть вагу цієї жахливої війни та душевні втрати, що вже понад рік живуть у наших серцях.
Читати: Рівненський військовий розповів історію запеклого бою, де отримав поранення
Я дав команду відступати, так як 60% в нас були не боєздатні і поранення отримав командир відділення (я), та мій заступник. За планом ми мали відійти на 50-70 метрів назад по посадці і в тому місці перейти дорогу, там не було б прямої видимості на нас. Я потрохи втрачав свідомість, паморочилось в голові через втрату крові тому я передав командування іншому, цілому бійцю і сказав план відступу.
Ми просувались дуже повільно, так як поранені тягнули поранених, ті хто були цілі прикривали наш тил, бо нас вже знову штурмували. Я дав наказ переходити дорогу тут, бо інакше нас наздоженуть. Щоб прискоритись я вирішив через куші пересуватись сам, вдвох це було практично не можливо. Через посадку я повз, котився, кувиркався, дійшовши до дороги я зробив ривок стрибаючи на одній нозі і звалився в іншу посадку в тилу позицій ФД. Проповз впоперек повністю ту посадку і виповз на поле, край посадки, ми чекали евакуацію.
Знову втрачаючи свідомість, я дістав телефон і зняв відео на згадку собі, або побратимам.
Підʼїхала «коробочка», керував якою мій друг, «Кащей». Наше відділення повністю загрузилось в «коробочку», хто в середину, хто на верх заліз і поїхали через поле, щоб зрізати, буквально через 500 м на пів дорозі до наступної посадки, коробочка почала глохнути і погано їхати, чудом «Кащей» дотягнув до посадки і заїхав прям в неї.
Ми спішились і розсіялися в посадкі відійшовши від техніки, бо по ній постійно намагались влучити артилерією. Вже лежавши там до мене дійшло, що десь перед цим я чув в рацію, що Дєд також 300, в голові всю думки змішались, через біль від турнікетів я не міг хоч на чомусь зосередиться. Думки були вже зняти його, стікти кровʼю лиш би припинити цю біль. Але згадав хороше, взяв себе в руки і трохи привів думки в порядок. Почав чути і розуміти, що говорять в рації, зрозумів що Дєд також чекає евакуацію, але в іншій точці.
Через ряд труднощів по нас виїхав «Механ» на звичайному пікапі, щоб чим швидше нас забрати. Згодом довгоочікуваний пікап приїхав. Я почув крики: «Где Дыра? Где Дыра?». Мене витягнули з тієї посадки і поклали на задні сидіння. Як зміг пояснив Механу, де чекають Дєд і Файтер, ми рушили по них.
ЩЕ НЕ КІНЕЦЬ…
