Герой «Холостяка» з протезами отримав державну нагороду від Зеленського: хто і за що
14 січня в Офісі Президента зібралися українські ветерани й ветеранки, які після поранень не зникли з життя, а повернулися до нього з новою силою. Серед них — ветеран із Рівного Олександр Будько, якого багато хто знає під позивним Терен. Цього дня Володимир Зеленський вручив йому орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
Формально — за спортивні досягнення та участь в Іграх Нескорених. По суті — за шлях, який Олександр пройшов після війни і який став прикладом для тисяч людей.
Олександр пішов на фронт добровольцем у 2022 році. Він воював у складі підрозділу «Карпатська Січ» і брав участь у боях на Харківщині. 24 серпня 2022 року під час контрнаступу його позицію накрив ворожий танк. Олександр вижив, але внаслідок тяжкого поранення втратив обидві ноги. Для багатьох людей така травма стає точкою, після якої життя зупиняється. Для Терена вона стала межею, за якою почалося інше — складніше, але не менш повноцінне життя.
Ще задовго до війни, у 22 роки, Олександр набив на нозі татуювання з фразою «кожному по заслугах». Після ампутації його не стало фізично, але саме ця фраза згодом перетворилася на символ усього, що з ним відбулося далі. Коли в січні 2026 року з Офісу Президента зателефонували з повідомленням про нагородження, це сприймалося не як винагорода за конкретний вчинок, а як визнання всього шляху.
Після поранення Олександр не замкнувся в собі й не погодився на роль людини, якій співчувають. Він пройшов реабілітацію, отримав протези та повернувся до спорту. Уже у 2023 році він представляв Україну на Ігри Нескорених, де виборов бронзову медаль з плавання. Це був не жест підтримки і не символічна участь — це був реальний спортивний результат.
Втім, для суспільства Терен став важливим не лише як спортсмен. Він почав публічно говорити про те, про що в Україні роками мовчали або говорили формально: про інклюзію, безбар’єрність і місце ветеранів у мирному житті. Його YouTube-проєкт «Відвал ніг, або All інклюзив» без прикрас показує, наскільки українські міста готові — або не готові — до людей з інвалідністю. Його книга «Історія впертого чоловіка» стала відвертою розповіддю про війну, втрати і внутрішню боротьбу без героїзації та пафосу.
Олександр неодноразово наголошував, що не робив цього заради відзнак. Уже після вручення ордена він написав у Facebook, що ніколи не просив медалей і не чекав нагород, а просто намагався робити щось корисне кожного дня. За його словами, прийняти орден для нього — це не про гордість, а про відчуття, що зусилля не були марними.
Разом із Тереном того дня державні нагороди отримали десятки ветеранів і ветеранок, які представляли Україну на міжнародних змаганнях у Дюссельдорфі, Ванкувері та Вістлері й привезли додому понад сотню медалей. Це покоління людей, яке формує нову ветеранську культуру — без жалю, але з повагою.
