Рівненський військовий розповів історію запеклого бою, де отримав поранення
Історія війни. Її пишуть ЗСУ. Її пишуть наші близькі, друзі та надзвичайно сміливі Українці. Сайт “Про Рівне” з дозволу автора, військового, рівнянина, Вовка да вінчі – Дмитра Деркача, публікуватиме серію розповідей, переживань, деталей дозволених до публікації та фіксує в пам’яті інтернету жахливі звірства росії.
«Я вмираю, вмирати не страшно», – рівно рік назад з цими словами на полі бою, потрапивши в засідку помирав мій друг, брат.
На передодні до цієї дати, майже через рік, я отримав своє перше, можливо останнє, поранення і хотів би про нього розповісти, комусь буде цікаво це прочитати.
Чому саме в цю дату, бо чомусь згадав його слова в той момент, але помирати я взагалі не збирався, як би сильно я за ним не сумував. Сталось це 5 серпня на *** напрямку. Завдання полягало в тому, щоб втримати 2 посадки вздовж дороги. 3 однієї сторони тримав оборону я з своїм відділенням, яке складалось 3 прикомандированих людей з іншого підрозділу з якими я був знайомий буквально декілька днів. По іншу сторону дороги оборону тримали моїх два побратима, друга з своїми відділеннями, «Файтер» і «Дєд».
П*дари весь час намагались зайти на позиці ФД( Файтера і Деда), весь час інтенсивно застосовували артилерію, скиди з дронів, FPV дрони, газ і в перерві між цим штурмували групами піхоти по 15-30 осіб. Про існування мого відділення по іншу сторони дороги вони не знали, тому в нас був час трохи викопати хоч якісь позиції, на скільки це було Можливо, щоб лишатись непомітними.
Але з часом в п*дарів зʼявився план обійти позиції ФД з флангу і тут вже їх чекало наше відділення. Вступивши в стрілковий бій, ми дали ворогу відсіч. П*дари вирішили розібрати наші позиції артилерією. | буквально перший снаряд який впав біля нас не розірвався, а наступний прилетів ще ближче, одразу з нашого відділення поранило 6 людей. Мені уламок прилетів в литку і я одразу побачив фонтан крові, швидко дістав турнікет і затягнув на бедрі, першим турнікетом не вдалось повність зупинити кровотечу, тому я наклав другий.
В цей момент з кущів вийшов п*дар на нашу крайню позицію, видимість через густину лісу, була максимум 2 метри.
Не знаю, як так сталось, але один з наших бійців вступив з ним в діалог, почувши це я крикнув: «Єбаш його, х*лі ти з ним базариш». В той момент вийшло ще декілька і один з них кинув гранату, яка осколками посікла вже і так трьохсотих. Іх одразу загасили.
Порахувавши поранених і як зміг проаналізувавши ситуацію я доповів командуванню.
Другу частину напишу згодом
