Снайпер з Рівненщини отримав нагороду від Головнокомандувача ЗСУ за стримування ворога у гарячих точках
Іван Попович, позивний «Скіф», став символом військової доблесті для свого рідного Костополя та всієї України. Нещодавно розвідник-снайпер 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила був відзначений однією з найвищих нагород — Почесним нагрудним знаком «Срібний хрест» від Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.
Ця нагорода, що вручається офіцерському складу за успішне планування та реалізацію бойових завдань, є прямим визнанням його безцінного внеску в оборону. Разом зі «Скіфом» нагороди отримали й інші військовослужбовці 3-го механізованого батальйону, які сьогодні стримують ворога у гарячій точці — Часовому Яру.
Варто зазначити: «Срібний хрест» — це вже не перша відзнака героя. Раніше Іван Попович отримав відзнаку Президента «За оборону України».
Доля, що обрала снайпера: як спортсмен став розвідником
Життєвий шлях Івана Поповича був далекий від військового. Після закінчення спортивного ліцею він мріяв про футбольну кар’єру, граючи за ФК «Горизонт» (Костопіль) та навчаючись у Львівському університеті фізкультури. Проте травма на першому курсі змінила все.
Далі була строкова служба, і саме вона обрала Івана Поповича снайпером. Строкову службу він проходив у ГУР, де став розвідником-снайпером.
«Я не хотів бути снайпером, коли мені запропонували вчитися. Думав, що снайпери – це огрядні дядьки, які стріляють з положення лежачи. А я ж молодий сильний спортсмен! Та навіть моєї хорошої спортивної форми в ГУРі не вистачило, щоб пройти снайперську підготовку, довелося попотіти», — пригадує «Скіф».
- 2014 рік: Іван вперше застосував свої навички у Донецькій області.
- 2015 рік: Його ім’я вже з’явилося у базі розшуку ФСБ, що підтверджує ефективність його роботи.
- 2022 рік: З перших днів повномасштабного вторгнення він знову взяв до рук зброю.
Від полігону до Бахмута: власний шлях на передову
Попри колосальний бойовий досвід, на початку 2022 року снайпер Іван Попович отримав наказ залишитися на Рівненському полігоні в ролі інструктора.
«Мене переконували залишитися інструктором, мовляв, такий фахівець має бути тут, бо війна буде довго, і я маю підготувати багато таких, як я. Та я хотів на передову», — розповів «Скіф».
Не зважаючи на наказ, його прагнення захищати країну було сильнішим. Герой-снайпер дочекався слушного моменту і самостійно вирушив до найгарячішої точки:
«Я дочекався зручного моменту, сів в авто – і за добу був у Бахмуті».
Епізод, що увійшов в історію
Розповідаючи про свою роботу в січні під Бахмутом, «Скіф» описує епізод, який демонструє важливість його фаху та небезпеку боїв:
«Коли виводили полонених, я працювати по них не міг. А потім надійшла команда від мого командира валити всіх, бо наших там вже нема… Командир показав відео обльоту нашої «пташки», на якому видно, як ворог вийшов курити, і в цей момент йому чітко розвалило голову. Енергія кулі цієї гвинтівки така, що коли вона щось зачепить – то розірве. Від цієї кулі нічого не рятує, жоден бронежилет, жоден захист».
Майбутнє армії: досвідчені інструктори — запорука перемоги
Іван Попович наголошує на критичній проблемі: сучасна війна стає все більш технологічною, і робота снайпера потребує постійних змін. Якщо раніше ключовою була маскування, то зараз FPV-дрони та інша ворожа техніка здатні швидко виявити та знищити позицію.
Професійний снайпер має вибирати максимально непривабливу для ворога позицію, але ризик виявлення завжди високий.
«Є неписане правило: якщо виявляють роботу снайпера – точку накривають… Зараз FPV швидко і точно визначить місце», — підкреслює військовий.
Найбільше занепокоєння «Скіфа» викликає якість підготовки молодих бійців. Він глибоко переконаний: інструктором має бути лише людина з бойовим досвідом.
«Усі армії світу прийшли до цього: інструктором має бути лише людина, яка пройшла війну, мотивована і професійна… Інструктори, які ніколи не воювали і навчають за методичкою, неспроможні якісно підготувати молодого бійця».
«Я – людина воєнна»
Сам Іван Попович планує завершити свою снайперську кар’єру, адже вважає, що реалізував себе у цій спеціальності, та відкрити нову сторінку військової служби.
«Я людина не військова, я – людина воєнна… Війна стає важчою, на ній мають бути професіонали, а це досвід. Зараз я не бачу закінчення війни, та коли вона закінчиться, я одягну звичайну футболку, зберу свої речі і піду додому. Ким буду після війни? Про це ще й не думав», — резюмував Герой України.
За матеріалами Костопільської міськради.
