Гітарист із Рівненщини вже дев’ять років захищає кордони держави
Бойовий шлях костопільчанина Івана Шваї (Баса) розпочався восени 2016 року. Він приєднався до 1-ої окремої штурмової роти Добровольчого українського корпусу під командуванням 21-річного Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі).
Відтоді аж до загибелі легендарного Да Вінчі Іван воював з «Вовками Да Вінчі», зараз служить у батальйоні імені Дмитра Коцюбайла.
Втративши видатного командира та поховавши багатьох побратимів, не дозволяє собі впасти у відчай, втому та розпач. Бо інакше, каже, ми програємо.
Івана Шваю в Костополі знають як журналіста та активіста Майдану, члена місцевого люстраційного комітету. Колись він мав тут свою групу і грав на бас-гітарі, звідти й позивний – Бас. Уже 9-ий рік Іван на війні.
Коли Іван підписав контракт з ЗСУ, то довгий час був стрільцем-кулеметником. Потім коригувальником мінометів.
Після двох років служби за контрактом Іван Швая демобілізувався і поїхав додому.
Та вже через місяць наш захисник вирушив в Авдіївку, на базу «Вовків Да Вінчі». До початку повномасштабного вторгнення цей підрозділ діяв як штурмова рота Добровольчого українського корпусу.
У перші дні вторгнення, маючи власні резерви, перша штурмова рота одразу розгорнулися до масштабів батальйону. А у квітні 2022, уже маючи кілька батальйонів, підрозділ ДУК вступив до ЗСУ.
«У нашому батальйоні не було чіткої армійської ієрархії, деякі люди могли виконувати по кілька функцій. Я довго був навідником міномета. Потім Да Вінчі призначив мене командиром групи, яка виїжджає на завдання. Наша структура була схожа на структуру сил спеціальних операцій. Коли ми офіційно приєдналися до ЗСУ, стикнулися з перепонами, коли ти не можеш командувати ротою, якщо не маєш освіти та звання офіцера, хоча маєш чималий бойовий досвід. Я був старшим солдатом, потім молодшим сержантом. Та це не завадило мені, молодшому сержанту, мати в оперативному підпорядкуванні офіцерів, бо я мав знання і досвід, а люди зі званнями були без досвіду», – каже Іван.
За роки війни Бас у різний час побував на всіх напрямках фронту, воював на Запоріжжі, Херсонщині, Донеччині, брав участь у Харківській кампанії. Не був лише під Києвом.
«Пам’ятаю, як на Світлодарській дузі я коригував вогонь з допомогою бінокля, вилізши на розвалений дах. У цей момент мене почали обстрілювати, будинок перетворився на решето, а я сиджу нагорі і коригую вогонь. Лише через кілька годин до мене прийшло усвідомлення, що я міг загинути. Летіло все, цегла і шматки шиферу, за кілька сантиметрів від моєї голови свистіли кулі великого калібру, та я не зважав, виконував свою роботу. Страх прийшов пізніше. І таких ситуацій у піхоті у мене було багато. Поховав багатьох побратимів, та ніколи не був свідком загибелі жодного з них. Доводилося збирати тіла, вантажити на машину, вивозити. Коли я про це розповідаю, приходить біль, важко говорити, але це потім. У той момент ти знаєш, що це твоя людина, ти маєш витягнути тіло і відправити додому. Плакати не можеш, бо не зробиш те, що треба, і нікому не допоможеш», – поділився захисник.
Після загибелі Героя України Дмитра Коцюбайла батальйон його імені розділився. Іван Швая продовжує службу в 1-му окремому штурмовому батальйоні імені Дмитра Коцюбайла.
Після нещодавнього нетривалого перебування на Рівненщині він вирушив на Покровськ.
